Питання щодо визначення місця проживання дитини є одним з основних під час розлучення батьків. Виходячи з міжнародних правил та принципів під час розлучення  можливе проживання дитини з одним із батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

Однак до лютого 2024 року механізм спільної опіки фактично не застосовувався, оскільки не було жодного судового рішення, що набрало законної, яким була би встановлена спільна опіка батьків.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 лютого 2024 року по справі №465/6496/19 вперше ухвалив рішення, яким визначив місце проживання двох малолітніх дітей почергово з кожним з батьків, згідно з графіком: два тижні з батьком та два тижні з матір’ю за адресами їх проживання.

Також суд визначив, що по завершенні кожних двох тижнів, той з батьків, з ким діти проживали, зобов’язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Верховний суд ухвалив зазначене рішення з урахуванням думок батьків, органу опіки та піклування, а також самих дітей.

 Колегією суддів було встановлено, що батько під час важкої хвороби матері примусово забрав дітей, змінив їх місце проживання, освітній заклад та перешкоджав в подальшому спілкуванні з матір’ю. Діти тривалий час не мали належних контактів з матір’ю, декілька років проживали з батьком, і саме під впливом цих обставин висловили бажання не змінювати місце проживання.

Суд врахував те, що діти тривалий час проживали з батьком, мали відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька, та відповідно виявляють більшу прихильність до батька. Однак, суд визначив, що діти потребують і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток.

 Згідно ухваленого рішення використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення матері у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.

Важливим чинником для винесення рішення також стало те, що як батько, так і матір надали суду проєкти мирової угоди, в яких висловили згоду на проживання дітей почергово (по два тижні) з батьком та матір’ю, а також те, що орган у справах дітей при розгляді справи у суді касаційної інстанції наголосив на необхідності застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дітей, яка сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дітей, колегія суддів

Верховний суд визначив, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов’язків.

Отже, винесене рішення врахувало необхідність забезпечення спільного проживання дітей, з огляду на їх емоційний зв’язок, взаємопідтримку та бажання проживати разом, що відповідає принципу якнайкращого забезпечення їх інтересів. При цьому старший брат, що досяг 14 років та має право самостійно обрати місце свого проживання, має право приєднуватися до молодших братів і проживати разом з ними, зокрема за місцем проживання матері, чому батьки повинні всебічно сприяти.

Використання судом інституту спільної фізичної опіки є важливою зміною вже сталої судової практики, де дитина проживає виключно з одним з батьків. Така практика в подальшому сприятиме використанню найбільш ефективних способів забезпечення інтересів та потреб дітей, де кожен з батьків приймає рівну участь у вихованні дітей, що позитивно вплине на емоційний та інтелектуальний розвиток дітей.